Чай- один з найулюбленіших та найбажаніших напоїв на Землі.Його історія відноситься в далеку старовину коли вперше згадуеться в китайських хроніках що датуються 2700 до н.е. У Китаї чай розцінювався як напій священний та лікувальный, про що свідчать старокитайські легенди. По одній з них відкрив чай славний імператор Китаю Шен Нуну(був відомим врачувателем свого часу)який після тяжкої виснажливої дороги присів відпочити та напитись води, саме в цю воду і випадково злетіли з дерева декілька чайних листочків, поговорюють що видпивши цю воду, імператор відчув прилив бадьорості і сил. Шен Нуну довгий час вживав цей напій як ліки вид всіх хвороб, особливо як протиотруту. У 800 р. н.е. в Китаї була написана перша книга про чай. Після виходу книги відношення до чаю стае ритуальным, починае зароджуватись традиція китайського чаювання. Напій стає найбажанішим гостем в домі. На гостину приносили чай в подарункових упаковках.
Традиція чайної церемонії також тісно асоціюеться з Японією, хоча прийшла вона в неї саме з Китаю. Японія- країна загадка, довгий час була закрита для стороннього ока, великий вплив на культуру Японії мала релігія. Чай пили переважно буддійські священнослужителі під час релігіозних ритуалів та медитацій. Японська чайна церемонія відзначається більшою ритуальністю і строгістю. Сутність церемонії відображають чотири принципи: ва, кеі, сеі,дзяку, що означають- гармонія, повага, чистота, спокій. Японці визнають і ретельно зберігають канони чайної церемонії. В цьому ритуалі передається вся сутність японського народу, а саме:сувора регламентація поведінки, чітко встановлені приводи для церемонії, традиційне начиння, приміщення а т. д. Доведений до досконалості ритуал чайної церемонії и сьогодні прославляє Японію. Країна вирощує чай загалом тільки для свого споживача, європейський споживач може купити чай тільки декількох відомих сортів.
Про англійский five-o-clock tea, знають майже всі. Не всі знають що вперше чай був завезений у Велику Британію у 17 ст. як подарунок для короля Чарльза II.
Королева Катерина, жінка Чарльза, зробила чай офіційним напоєм при палаці. Займава традиція наливати чай в молоко пішла саме за її володарювання, через страх, що вишукані фарфорові чашки можуть пошкодитись від гарячого чаю. В ті часи чай був дуже дорогий, так як обкладався великими податками при ввозі. Дозволити собі купити чай могли тільки дуже заможні люди. Національної традиції англійське чаювання набуває в 19ст, коли Індія стає частиною Британської імперії. Розповсюдженість чаю призвела до тадиції вирощувати чайні сади і влаштовувати чайні вечори. Хоча після Другої світової війни чайні сади втратили свою розповсюдженість, традиція чайних вечорів залишилась до наших днів.
Освоюючи землі Північної Америки, переселенці з Англії не втрачали зв`язків зі своєю колишньою батьківщиною: безліч її традицій та звичаїв вкоренилися і на новому місці. Так сталося із традицією англійського чаювання. Хоча американці принесли и дещо своє в традиційний англійський ритуал. Так Америка стала місцем де народився звичай пити чай з льодом. Заварювали його по англійському рецепту. Потім заварку зливали в іншу ємкість куди клали цукор. У високі стакани насипали до вінчиків лід і заливали чаєм додаючи скибочки лимону чи апельсину а інколи і листочки м`яти. Інше нововведення американців: розфасовка чаю в маленькі пакетики. Ці зручні пакетики стали дуже швидко популярними і скоро завоювали весь світ. Американці дуже полюбляють гарні речі тому в маркетингове сіті користуеться великим попитом чай в подарункових упаковках та чай в тубусах.
Чайна традиція на Русі не подібна на жадну їну. До Русі чай прийшов з Азії через Сибір як подарунок від монгольського Алтин-хана. На відміну від японського чаювання, яке є ритуальне, строге,з дотримуванням правил, російська традиція чаювання є «живе» і різноманітне, кожна сім`я п`є чай по-своєму, і в цьому є своя чарівність.
Невід`ємною частиною історії чаювання в Росії є самовар, який також був символом затишку, привітного будинку й гостинності. Заварювали чай в знаменитих самоварах, які робили з бронзи та міді. Призначенням самовару було кип`ятіння води, і підтримка її високої температури протягом довгого часу. Самовар був оснащений спеціальним краником, через який окріп наливався прямо в чашку, нагорі мав рещітку - для зігріву заварника. У літературі XIX століття, часто описувалися сімейні застілля біля киплячого самовару з міцним ароматним чаєм, який виливали з чашок на блюдця, для швидшого вистигання. До столу в обов`язковому порядку подавалася випічка: пироги, рогалики, бублики, медові пряники, кулеб`яки; різноманітні солодощі: мед, цукерки, полуничне і малинове варення,в ті часи модними до чаю були такі «заморські» солодощі як зефір та рахат лукум. Купити зефір та рахат лукум було тяжко тому що їх привозили торговці з далеких країн.
На Русі існувало неписане правило шо: чай має бути як поцілунок - гарячий, міцний та солодкий.